| Головна » Статті » Вірші Мар'яни Станіславчук |
| У категорії матеріалів: 19 Показано матеріалів: 11-19 |
Сторінки: « 1 2 |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
В житті людини дві дороги :
Одна - це казка, інша - світ .
Але ніколи, ти, ніколи
Не забувай своїх батьків
В житті людини одна доля,
Яку ти може й розгадав.
Але знаєш, таки знаєш,
Що це не все, що Бог послав Чому?
Чому це знову сталось?
Я не здержала слово знов?
Я ж не хотіла! Не хотіла!
Щоб ти очей тих не знайшов.
Тебе я більше не кохаю!
Й не хочу згадувать про те,
Що розлучились, посварились,
Як в безвість дві ріки розлились.
2.09.05р. Станіславчук М. |
|
Спасибі вам, учителі,
За ласку і увагу,
За теплоту ласкавих слів,
За дружбу і повагу.
За те, що ви, учителі.
Навчили нас любити.
Даруєте знання людських плодів,
І радите, як в світі жити.
Ми вдячні вам, учителі,
за всі уроки на землі.
Хай Божа Матір вас спасе,
А сонце світла принесе.
М. Станіславчук. 8 кл. 12.02.06. |
|
Я побудую новий світ,
Я загашу усі тривоги,
І в глибині душі своїй
Міцніше стану я на ноги.
Я буду битись до кінця,
порох зими змету зі скроні.
Хай забуваються літа,
Де був і сум , і плач, і стогін,
Я буду з вами тут завжди.
Моя душа ти, мій народе!
Я буду битись до кінця
За мир, за щастя і свободу.
М Станіславчук. 8 кл. 16. 02. 06. |
|
Люблю красу земних полів,
І паморозні барви взимку.
Волошки сипі, польові,
І дощ, накапаний у жміньку.
Люблю, люблю цей звичний світ,
Шаную гостя на порозі,
Прибій надій і шелест хвиль,
І клекіт лебедя в дорозі.
Люблю тебе, мій отчий дім.
Моя стежино біля хати,
Якою, вийшовши у світ,
До тебе буду я вертатись.
М. Станіславчук. 8 кл. 16. 02. 06. |
|
Вмирає серце , крила ввинуть,
І зірка гасне угорі.
А доля кличе, доля кличе.
Мене в далекій чужині.
Я була скорена пітьмою,
Я побивалась на шляху,
Але ображена тобою
По поводу вже не піду.
Не клич, не клич мене з собою,
Забудь, забудь мене таку.
Нехай же квітне твоя доля,
А я піду, а я піду....
М. Станіславчук. 8 кл. 17. 02. 06. |
|
Чи зможеш ти мене забути?
О вічна земле, я твоя!
В душі мене терзають муки
І доля відцвіла моя.
Чи зможеш ти мене забути?
Роки, роки, де були ви?
Чи можеш ніжно пригорнути
Сльозою вранішніх молитв?
М. Станіславчук. 12.02.06р. |
|
Коли я йду, коли сумую,
Я піднімаю вгору руки.
В молитві щиро відчуваю,
Як хтось шепоче дивні звуки.
Це ж Божа Мати, це Марія!
І німб палає угорі.
Назустріч руки простягає
І щось шепоче в тишині.
В молитву серцем я пірнаю,
Жага спіткнутись не дає.
І Ти зовеш мене з собою
Туди, де сяйво виграє.
М. Станіславчук. 18.02.06р. |
|
Не вбити - правило святе.
Чинити опір теж потрібно.
І пам'ятать завжди про те,
Щоби життя прожити гідно.
Коли ударять по щоці,
Не підставляй одразу другу.
Зіжми образу в кулаці,
Проте не пробачай наругу.
Тримайся віри, не зрадь мрію
І слово Боже не топчи.
І лиш тоді вогник надії
Освітить шлях тобі в світи.
М. Станіславчук. 20.03.06р. |
|
Місто Надії і місто Кохання—
Світ, що дарує усім нам життя.
Віра і Правда водночас вблаганні,
І я вже ніколи не буду твоя.
Спів голосів, мелодія звуків,
Сяйво очей і тремтіння сердець.
Море, як море, його не вернути,
І казка весняна скінчилася вмить.
Вірила світу, я вірила долі.
Але я не знала останній твій крок.
Життя - це не терни, життя - це дорога
Й здолана у ній все ще любов |
1-10 11-19