Територія села була заселена людьми вже в кам’яній добі. Про це свідчать дані І. К. Свешнікова. Будучи студентом археології Львівського університету в 1937 році він провів невеликі розкопки у парку панської садиби над другим ставом і знайшов багато знарядь із кремення давності близько 7-6 тисяч років тому. Потім в урочищі "Колки” відкрив сліди людського поселення періоду міді, що датується приблизно 5 тис. років тому. До того ж часу відносяться й кургани в лісі "Коритенщина”, один з них у 1941 році Ігор Кирилович Свєшніков разом з хотинськими хлопцями просвітянами розпочали розкопувати, але не закінчили, бо в ліс тоді ходити було досить небезпечно. В урочищі "Баранів кут” І.К.Свешніковим було знайдено рештки поселення перших століть нашої ери (близько 1/5 – 2 тис. років тому).
В період залізої доби (понад 2 тис. років тому) на території с. Хотин жили племена, які займались землеробством і розведенням свійських тварин. Вони відомі археологам лише на основі залишених ними пам’яток – місць їхніх поселень і могильників (кладовищ). Ці пам”ятки зокрема, посуд, мають свої особливості характерні лише для цих племен. Усі йці особливості, що виступають на якійсь частині нашої країни у якомусь періоді, називаємо археологічною культурою. Однією з таких культур була висоцька культура пам”ятки якої відомі і на Полуничному, а назва походить від великого могильника у с. Висоцьку Бродівського району Львівської області.
Поселення знаходились на невеликому пісковому підвищенні над заболоченою низовиною. Своїх померлих ці люди мали звичай ховати на великих цвинтарях, куди звозили померлих із декількох сусідніх поселень. Курганів не насипали, а небіжчиків ховали в ямах, викопаних в грунті, або спалювали на вогнищах, а перепалені кістки зсипали в глиняну посудину, яку закопували в ґрунт, інколи зсипали просто в яму. Вони вірили, що вогонь очищає душу померлого і допомагає одержати вічне життя у потойбічному світі. В могильну яму ставили для душі померлого посуд з їжею та водою, забезпечуючи цими продуктами душу покійника після смерті. Разом з померлими клали знаряддя праці (крем˝яні серпи, вістря, стріли, залізні ножі) та бронзові чи залізні прикраси, якими померлий користувався за життя. З прикрас є багато сережок, перстнів, шпильок до спинання одягу і до волосся, застібок одягу. Залізо було ще настільки рідкісним, що з нього робили прикраси. Часом замість великих побутових посудин з їжею та питвом у поховання ставили їх малі копії лише як символ, щоби дотриматись існуючого звичаю.
Ці копії, звичайно, гірше випалені, але часто прикрашені різними символічними візерунками, що мали покійникові забезпечити всі блага – урожай і достатню кількість води для урожаю. Дві такі посудини врятувала Надія Андріївна Мельник з могильника на Полуничні. У 1936 на Полуничні в урочищі Острівок І.К. Свєшніков провів невеликі розкопки. Дослідники вважають, що племена висоцької культури були однією із складових частин пізніших ранньослов’янських племен.
У кінці VІ на початку VІІ століть наш край входив в об’єднання племен державного типу на чолі з дулібами-волинянами. У X столітті наша територія ввійшла до складу Київської Русі. В урочищі "Дубина” (колишній ліс, а зараз поле навпроти Вичавок) під час корчування дерев знайдено поховання якогось давньоруського князівського дружинника Х століття. Там нібито були людські кістки, кольчуга з дротяних кілець, шолом і меч. Крім меча усе було викинуто, а меч потрапив до Хотинської школи, звідки був викрадений і через деякий час потрапив у музей на "Козацьких могилах”. Тепер він у Рівненському музеї. Був реставрований І.К.Свешніковим. Таких мечів у всьому Радянському Союзі було всього 10-11. Він є наслідництвом мечів з німецьких майстерень, які звичайно підписані іменем майстра латинськими літерами. Але майстер, який робив наш меч, не знав латинських літер, підробив напис, але переплутав латинські літери з нашими.
Цікава згадка про Хотин є в дисертанта Собчука В.Д. з якої виходить, що село існувало вже в другій половині XIV століття. За легендою, назва села походить від однойменного міста сучасної Чернівецької області, жителі якого залишили рідний край, рятуючись від нападів турків і татар, вподобали нашу місцину і заснували своє поселення, зберігши за ним назву свого міста. А засновниками села вважається родина Шарунів. Це прізвище побутує в селі і по сьогоднішній день. Мешканка нинішнього села Хотин краєзнавець
Надія Мельник пише...
Бондарі та ковалі
Мельники, кравці,
Колодії і шаповали
Тут селу початок дали
Тут селу початок дали
А щоб рідне пам’ятати
І своє не забувати
То веліли й ту місцевість
Хотином назвати.
Інша легенда свідчить, що ця місцевість дісталась у власність чиновнику на прізвище Хоть. А у далекому минулому її називали Рудкою і була вона багата на звірину. Хоть заснував спочатку мисливську Гаївку, яка з часом стала поселенням для любителів полювання.
Перша писемна згадка про село Хотин датована 20. 07. 1564 року у скарзі заяві Павла Коритенського про напад урядника з Берестечка Андрія Шишинського на село і пограбунок селян (про це пише Теодорович).
Рід волинських зем’ян Коритенських гербу Корчак, за припущенням П.Домбковського, був започаткований руським боярином Дмитром,котрий ще десь у другій половині ХІV століття отримав розташований на р.Пляшівці маєток у складі сіл Хотень і Коритне, а далі один із його синів залишився на отчині, а інший опинився в Галицькій землі, де завдяки одруженню осів у селі Підвербці й заснував рід Підвербецьких.
Інший дисертант Собчук В.Д. в додатку до дисертації "Список поселень Південної Волині” повідомляє, що у 1559- 1570 роках село Хотин було у власності зем’ян коритенських.
У випусці з документа 1583 року Хотин згадується як село Крем’янецького полвіту, що належало тоді Ганні Жоравницькій (за Свешніковим). Яка займалася сплавленням зерна, лісу через Стир до Польщі.
А за даними книги "Стара Волинь, Волинське Полісся” Михайлу Жоравницькому в Хотині належало 12 димів (будинків).
В докторській дисертації Крикуна Миколи Григоровича використані джерела, в яких також є згадки про Хотин.
Так, в праці О. Барановича "Залюднення України перед Хмельниччиною” (Київ 1990 рік) зазначено, що в 1629 році землевласнику Оссолінському Андрію в Хотині належало 26 димів, а князю Четвертинському Святополку 25 димів.
На карті Гійома Левассера де Боплана за ХVII століття територія Хотина позначена хрестиком і написано Руїна.
Хотинці були і свідками подій під Берестечком (1651 року). З досліджень І.К.Свєшнікова випливає, що військо Б.Хмельницького 30 червня 1651 року і татари хана Іслам-Гірея ІІІ проходили через Хотин, як ішли під Берестечко, а татари ще раз, коли втікали з-під Берестечка на Козин (бібліотека Оссолінських Вроцлав).
За даними місцевих краєзнавців І.К. Свєшнікова та Мельник Н.А. козаки йшли під Берестечко з села Боратин на південь до каплички на хуторі Пташини біля Хотина, а звідти на дорогу, яка з’єднувала Почаїв і Берестечко. За іншими переказами, козаки могли іти так званим "широким шляхом”. Який пролягав з села Боратин на захід, через ліс з північної сторони Хотина і виходив на хуторі Загребелля (роздоріжжя біля "фігури”).
Під Берестечком татари зрадили Хмельницького. Панічно втікали з поля битви, щоб заховатися в руїнах Козинського замку. Хмельницький Богдан намагався виправити ситуацію і з декількома козаками поїхав завернути ханське військо. Але Іслам-Гірей ІІІ на полі між Рідковом і Хотином схопили Хмельницького в полон
Існує ще одна легенда про козацький скарб, який був захований у лісі.